Abstract:
Ознайомившись із прецедентною практикою ЄСПЛ, так само як й із присвяченими їй матеріалами наукових та аналітичних досліджень, автор констатує, що на порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення поширюються та для належного тлумачення адміністративно-деліктних правових норм визначальними є положення Конвенції про право на справедливий суд (ст. 6 Конвенції), про захист власності (перший Протокол до Конвенції), а також про те, що не може бути ніякого покарання без закону (ст. 7 Конвенції). Значення практики тлумачення
та застосування цих статей Конвенції ЄСПЛ визначив, наголосивши на тому, що жодне положення національного законодавства не повинно тлумачитись та застосовуватись у спосіб, несумісний із зобов’язаннями держави за Конвенцією. У справах про адміністративні правопорушення, яким властива особливо виражена кримінально-правова природа, що визначається, насамперед, підвищеною репресивною силою заходів стягнення, які підлягають застосуванню за їх вчинення, тлумачення адміністративно-деліктних правових норм має спрямовуватись на встановлення того, чи достатньо передбачуваними є положення адміністративно-деліктного законодавства про відповідне правопорушення та адміністративне стягнення з урахуванням особливостей статусу особи, яка притягається до відповідальності, а також практики тлумачення та застосування цих положень вищими судами. Слід виходити з того, що якщо склалось стале розуміння тих чи інших положень законодавства про адміністративну відповідальність у правових позиціях найвищих судів, відступати від цих позицій та вносити непередбачуваність у застосування відповідних положень допускається лише за виключних обставин. Також вкрай важливою є індивідуальність адміністративних стягнень, що
виключає можливість нести наслідки адміністративних правопорушень тим особам, які жодним чином не пов’язані з їх вчиненням та не брали участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення
