Короткий опис (реферат):
Практично з початку управлінських трансформацій українська система охорони здоров’я зазнавала постійних реформ, метою яких було надати громадянам їхнє конституційне право на рівний доступ до послуг охорони здоров’я високої якості.
Незважаючи на безперечно сприятливий вплив змін, що відбулися, неефективність системи охорони здоров’я в Україні все ще помітна. Пандемія COVID-19 додатково викрила проблеми, пов’язані із системою охорони здоров’я в Україні та водночас надала можливість акцентувати на подальших реформах. Поточна ситуація довела, що громадське здоров’я має бути пріоритетом у діяльності органів державної влади, адже воно є основою сталого соціально-економічного розвитку.
Слабкі сторони системи охорони здоров’я, виявлені пандемією, свідчать про необхідність ужиття конкретних заходів для оптимізації її функціонування. Найважливішими напрямами трансформацій є зміна підходу до системи охорони здоров’я як необхідної умови соціально-економічного розвитку та забезпечення національної безпеки, а також пріоритетності системи охорони здоров’я в діяльності органів державної влади і громадського суспільства. Через недофінансування доступ
до медичних послуг значно погіршився, включаючи профілактичні огляди та діагностику, необхідну для лікування, а також терапію і лікування. Внаслідок цих труднощів багато пацієнтів з ускладненнями хвороби можуть повернутися до здоров’я протягом кількох місяців.
Важливо правильно планувати, розподіляти ресурси на профілактичні заходи та покращувати системну діяльність, щоб можна було відносно швидко реагувати на нагальні потреби в галузі охорони здоров’я. Збільшення фінансування
галузі охорони здоров’я дасть можливість створення умов, що дозволяють збільшити доступ до сучасних, ефективних ліків та інших медичних технологій, які дадуть змогу проводити лікування відповідно до європейських клінічних настанов, а також оптимізації розподілу ресурсів в охороні здоров’я і покращення функціонування системи охорони здоров’я таким чином, щоб залучати та зміцнювати позиції пацієнта, систематично вдосконалювати амбулаторну спеціалізовану допомогу, щоб перекласти тягар охорони здоров’я зі стаціонарного лікування.
Пандемія COVID-19 акцентувала аспект сприйняття сфери охорони здоров’я як поля боротьби з хворобами, що може дозволити кваліфікувати громадське здоров’я як елемент національної безпеки. Система охорони здоров’я повинна бути
готова в будь-який момент керувати кризовою ситуацією і підтримувати громадян у працездатному стані завдяки відповідним профілактичним та терапевтичним заходам, щоб у кризовій ситуації ефективність була якомога більшою. Під час
пандемії COVID-19 рівень громадського здоров’я різко знизився, погіршилося становище хронічно хворих, онкохворих та пацієнтів, що потребують невідкладної медичної допомоги. Державні витрати на охорону здоров’я в Україні значно нижчі за
середньоєвропейські, звичайно, існує можливість подолання цього розриву, але має бути соціальна гарантія, що ці витрати насправді зростуть.
Водночас у цьому контексті слід забезпечити можливість лікування пацієнтів відповідно до останніх медичних практик, описаних у методичних рекомендаціях. Фінансування охорони здоров’я має бути використано для покращення системи
охорони здоров’я населення, підвищення заробітної плати в медичному секторі та зменшення проблем доступності медичної допомоги. Передбачуване збільшення видатків на охорону здоров’я слід розглядати як перший крок до належного фінансування даної галузі, збільшення видатків порівняно з європейськими країнами в галузі охорони здоров’я.
