Аннотации:
У статті досліджено особливості розвитку сучасної юридичної клінічної науки в Україні. Коротко охарактеризовано зарубіжний досвід функціонування юридичних клінік. На основі теоретичного аналізу існуючих здобутків подано ознаки поняття «юридична клініка»: 1) надання юридичних консультацій або послуг фактичним клієнтам незалежно від їх звернення до суду; 2) клієнтами юридичної клініки є особи, які не мають ресурсів для утримання власного адвоката; 3) усі роботи студентів ретельно переглядаються та регулярно контролюються; 4) за участь у діяльності юридичної клініки студенту нараховуються академічні кредити, що є невід’ємною частиною курсу навчання на юридичному факультеті; 5) студент підготовлений до взаємодії з клієнтами, фокусується не лише на доктрині, а й на практичних
навичках, етиці та цінності професії. Ураховуючи визначені іманентні властивості, наведено визначення дефінітивної конструкції «юридична клініка». Визначено завдання, які має виконувати сучасна юридична клініка. Охарактеризовано
зв’язок юридичної клініки з юридичною клінічною наукою. Установлено, що юридична клінічна наука охоплює частину комплексної суспільної науки юриспруденції про об’єктивні закономірності розвитку і функціонування юридичних клінік в Україні, їхнього впливу на правове суспільство та процес підготовки якісно нової категорії правників. Доведено, що ґенеза розвитку юридичної клінічної освіти складається з таких етапів: І етап (1991–2003 рр.) – зародження юридичного клінічного руху; формування системи надання правової допомоги pro bono за участю студентів-прав-
ників при закладах вищої освіти; ІІ етап (2003–2006 рр.) – консолідація діяльності юридичних клінік навколо єдиної громадської організації, визначення пріоритетних етичних стандартів та принципів діяльності юридичних клінік; ІІІ етап (2006–2014 рр.) – нормативне визнання діяльності юридичних клінік на підзаконному рівні, подання типових елементів організаційної структури юридичної клініки; ІV етап (2014–2021 рр.) – якісно новий період діяльності юридичних клінік шляхом уніфікації їхніх складових частин та принципів єдиними стандартами.