Аннотации:
Визначено, що найближчі світові тенденції розвитку екологічної сфери будуть реалізовуватися довкола трьох основних її підсистем, насамперед правової й інноваційної, ефективність яких покликана підвищувати інституційна підсистема. Зважаючи на вичерпність природних ресурсів і висхідний характер правового поля, обґрунтована необхідність контент-аналізу його правових засад в екологічній сфері, що повинні визначати механізм оцінювання її стану розвитку. Отже, метою статті є контент-аналіз стану дії механізмів публічного управління в екологічній сфері України з позиції визначення ефективності його реалізації, а також шляхів удосконалення в таких напрямах, як правовий, інституційний та інноваційний.
З'ясовано, що у 2016 р. Україна зайняла 44 місце з 180 країн у світовому Індексі екологічної ефективності (складеному за даними Центру екологічної політики і права при Йельському університеті). Це свідчить про екологічно незбалансовану
політику держави.
Виявлено, що з метою вирішення цього проблемного питання було прийнято Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року». Ґрунтовний аналіз цього закону дає змогу стверджувати, що він є результатом значної роботи законодавця. Вважаємо, що саме ця Стратегія з усіх розроблених в Україні дійсно має вигляд дорожньої карти, у якій містяться мета, цілі, інструменти, «план – факт». Разом із тим відзначимо, що вона повинна містити механізм її реалізації, який, на жаль, відсутній.
На підтвердження висловленої гіпотези також проведено контент-аналіз чинного законодавства в екологічній сфері, яке оцінено з позиції застосування трьох підходів: 1) типових; 2) методичних; 3) технологічних. Вони відзначаються парадигмальністю, тобто формують новий базис методів дослідження вибраної проблематики дослідження. Власне кажучи, у межах зазначених підходів обґрунтовано застосовувати низку методів (див. таблицю 1).
Отже, модель публічного управління екологічною сферою в Україні повинна відповідати вимогам часу та суспільства, а тому включати насамперед удосконалене нормативно-правове й інституційне забезпечення, що має унеможливлювати
вплив факторів позасистемності на цю модель.
