Аннотации:
У статті охарактеризовано типові моделі і найбільш поширені форми інституційної корупції, які здійснюються в латентній формі взаємодії державних і недержавних суб’єктів. У цьому контексті розкрито найбільш істотні джерела латентних комунікацій, що знижують якість роботи органів публічної влади та провокують непропорційний і соціально несправедливий розподіл суспільних благ і ресурсів, а також зумовлюють негативну трансформацію системи державного
управління загалом.
З філософської точки зору розкрито співвідношення концептів «публічного» і «латентного» в політичних системах, що дозволяє визначити ступінь інституціоналізації корупції. Охарактеризовано вияви інституційної корупції, яка реалізується в різних регіональних моделях. Враховано, що запобігання інституційній корупції має бути суттєвою частиною загальнонаціональних і локальних антикорупційних програм. Відповідним чином визначено актуальні механізми і технології протидії інституційній корупції. Особливу увагу акцентовано на поглядах вчених і дослідників, які розглядають питання органів державної влади як специфічну площину поширення корупції.
Досліджено організаційно-структурні дефекти, властиві органам державної влади, висвітлено причини переходу від окремих корупційних взаємодій в системі державного управління до інституційної корупції. Коротко названо причини високого рівня корупції, що насамперед зумовлено неефективністю інституційних рамок, наведено пропозиції щодо мінімізації цього феномену на вітчизняних просторах. Крім того, наголошено на ролі інтернет-технологій, які дозволяють у максимально короткий термін мінімізувати корупційні вияви на інституційному рівні в органах публічної влади.
