Аннотации:
У статті досліджено роль та значення судового захисту в системі гарантування права на доступ до публічної інформації. При цьому зазначено, що сама ідея захисту основних прав та свобод людини з визначенням ролі в цьому судової влади набула активного розвитку після закінчення Другої світової війни. Зокрема, право на
судовий захист прав людини було закріплене у статті 8 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року та Міжнародному пакті про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року. Аналіз судової практики за останні роки показує, що порушення норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» виявляється
під час обмеження доступу до певного виду публічної інформації. Наведено позицію Вищого адміністративного суду України, що викладена у п. 5.5 Постанови пленуму «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» від 29 вересня 2016 року № 10, згідно з якою відмова
в наданні інформації є обґрунтованою тільки тоді, коли розпорядник у листі конкретизує, якому саме інтересу загрожує розголошення запитуваної інформації, та всебічно обґрунтовує істотність шкоди цим інтересом від її розголошення. Крім того, проаналізовано практику Європейського суду з прав людини щодо порушення права
доступу до інформації. Зроблено загальний висновок про те, що судовий захист є основною гарантією права людини на доступ до публічної інформації та посідає важливе місце в системі гарантій реалізації конституційних прав людини і громадянина
