Abstract:
У статті розглянуто створення моделі державного управління у сфері гарантування державної безпеки з використанням специфічної технології, яка за допомогою комплексу методів окремих самостійних наук вивчає людину на предмет її безпеки
чи загрози, дозволяє ідентифікувати потенційно небезпечних осіб, спрогнозувати їхню деструктивну поведінку. Визначено сутність гарантування державної безпеки, відповідно до чинного законодавства. Здійснено порівняльний аналіз визначення сутності та відмінності таких понять, як «загроза», «виклик» та «ризик» у контексті державного управління безпеки держави.
Зокрема, особлива увага приділяється внутрішнім і зовнішнім потенційним та реальним загрозам і ризикам, що містять за джерелом свого виникнення та реалізації антропогенну складову частину – порушника. У даному контексті порушник розглядається з позиції моделювання його профілю, що містить сукупність кількісних, психологічних, якісних та інших характеристик, що будуть мати виражені специфічні ознаки-ідентифікатори. Такі ознаки-ідентифікатори дозволять виділити порушника
серед інших суб’єктів об’єкта гарантування безпеки – держави, до створення ним певних несприятливих умов, явищ, чинників, відповідно відреагувати, нейтралізувати реалізацію загрози державній безпеці та/або мінімізувати можливі втрати, збиток.
З позиції державного управління розглянуто та визначено можливість удосконалення механізму гарантування державної безпеки шляхом створення універсальної моделі державного управління у сфері гарантування державної безпеки з використанням моделі та профілю реального і потенційного, внутрішнього та зовнішнього порушника, з відповідними заходами реагування щодо їх виявлення та запобігання реалізації деструктивних дій щодо об’єкта гарантування безпеки.
