Abstract:
Стратегічне планування в освіті є одним із аспектів стратегічної діяльності системи державного управління, виникає як функція стратегічного управління, що конкретизує та репрезентує вироблення стратегії. Стратегічне планування є не лише функцією, а й інструментом регулювання тенденцій освітнього розвитку в умовах динамічних змін, системою інститутів, механізмів та інструментів державного управління освітою. У його межах відбувається поєднання процесів цілепокладання та практично-ресурсного забезпечення управлінської діяльності, спрямованої на досягнення цілей освітнього розвитку в умовах наявності ризиків системних змін і необхідності кризового регулювання. Стратегічне планування розглядається у контексті реформ галузі як одного із стратегічних напрямів усього процесу державотворення у нашій країні, як механізму ефективного здійснення модернізації у зазначеній царині. Системні освітні реформи як стратегія галузевого розвитку означають і необхідність становлення нової, також інноваційної і принципово іншої за структурою, системи державного управління освітою. На рівні загальних засад методології найбільше значення має синтез інноваційно-синергетичної та системної методології, що орієнтує на поліаспектне дослідження стратегічного планування в освіті у взаємозв’язку усіх чинників та складників як на структурно-функціональному, так і просторовому рівні з розумінням невизначеності та динамізму соціокультурного контексту, що зумовлено використанням концептуальних засад сценарного планування, зокрема методу форсайту. На перше місце висувається дослідницький інструментарій, пов’язаний з моделюванням та проектуванням освітніх процесів, що може бути здійснено на різних концептуальних рівнях стратегічного планування освітнього розвитку. Результатом такого підходу є становлення цілісної системи державного управління інноваційною стратегією розвитку галузі, що функціонує на базі модельного комплексу стратегічного планування та управління.
