Аннотации:
У статті розглянуто досвід зарубіжних країн щодо регулювання земельних відносин, а також за допомогою системно-аналітичного аналізу визначено основні складники організаційно-функціональної структури державних органів регулвання земельних відносин у країнах Європи. На основі проведеного порівняльного аналізу та синтезу було визначено основні пріоритети та принципи реформування земельних відносин, які можливо було б ефективно застосувати для вдосконалення вітчизняної системи державного регулювання обігу земель сільськогосподарського призначення. Сьогодні перед країною стоїть дуже важливе завдання, з одного боку, проведення завершального етапу реформування земельних відносин, з іншого – вибору свого майбутнього розвитку, а саме – визначення стратегічного бачення сталого розвитку країни.
До вирішення цього надважливого питання потрібно підходити досить зважено і з перспективою на майбутнє.
Насамперед потрібно вивчити досвід іноземних країн, найбільш успішних як у виробництві аграрно-промислової продукції, так і в розбудові та розвитку сільських громад. Адже потрібно зважати на соціальний фактор, запроваджуваної реформи –
вона зачіпає інтереси майже 50 % населення країни, для яких земля – це основний засіб виробництва, місце проживання, а також осередок культурної спадщини всього народу України. А отже, його думка з приводу свого майбутнього повинна
враховуватись в першу чергу.
У керівництві щодо принципів відповідального управління земельними ресурсами, рибним господарством і лісами в контексті національної продовольчої безпеки, Продовольчої та Сільськогосподарської Організації Об’єднаних Націй (The Voluntary
Guidelines on the Responsible Governance of Tenure of Land, Fisheries and Forests in the Context of National Food Security. Food and agriculture organization of the United Nations, (FAO)) наголошується на забезпеченні прав на власність і справедливий доступ до цих ресурсів як засобу викорінення голоду та бідності, підтримуючи сталий розвиток і захищаючи довкілля [2].
