Abstract:
Статтю присвячено розгляду судової практики у справах зі спорів, що виникають у відносинах із збереження, використання та відтворення водних ресурсів.
У статті встановлено актуальність охорони довкілля, зокрема його водного складника, й доведено, що вода, окрім іншого, виконує важливі економічні та соціально-духовні функції.
Автором розкривається визначення терміна «водні ресурси» та зауважується, що його тлумачення у Водному кодексі України, очевидно, потребує доопрацювання, аби відповідати міжнародним екологічним стандартам.
У статті звертається увага на те, що переважна більшість спірних правовідносин у водній сфері, які підлягають розгляду адміністративними судами, прямо або опосередковано пов’язані з дозволами, адже останні виступають невіддільною частиною природоохоронної сфери.
Метою статті є виявлення основних тенденцій у розв’язанні спорів, що виникають у відносинах із збереження, використання та відтворення водних ресурсів і встановлення якісних змін у застосуванні природоохоронного законодавства українськими адміністративними судами. Задля досягнення поставленої мети висунуто таке завдання – визначитися з розумінням дефініції «водні ресурси», здійснити огляд та аналіз конкретних судових рішень адміністративних судів із приводу збереження, використання та відтворення водних ресурсів із виявленням найбільш поширених спорів і тенденцій до їх розв’язання.
Як підсумок визначено, що ірраціональне ставлення до водних ресурсів неминуче призведе до небезпечних наслідків, які поставлять під загрозу існування всіх живих організмів на планеті Земля. Уникнення подібного сценарію – глобальне завдання людства й кожного, окремо взятого, його представника. Величезний потенціал стосовно захисту довкілля мають суди, адже вони визначають основні правозастосовні практики на роки та окреслюють межі допустимої поведінки фізичних та юридичних осіб у поводженні з природою.
