Abstract:
У статті проведено аналіз наявних теоретико-прикладних підходів та сформульовано авторське бачення щодо сутності оцінки ризиків учинення нових кримінальних правопорушень суб’єктами пробації. Досліджено законодавство, що регулює питання оцінки ризиків учинення повторного кримінального правопорушення повнолітніми особами, які скоїли кримінальні правопорушення (обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень). Зазначено, що відповідно до нормативно-правових актів оцінка ризиків складається зі статичних і динамічних чинників, різні варіації поєднання яких дають підстави визначити різні ступені ризику вчинення нових кримінальних правопорушень суб’єктами пробації. Зазначено, що форма оцінки ризиків, проведення аналізу чинників ризику та визначення рівнів ризику здійснюються персоналом органу пробації на підставі інформації, отриманої у встановленому законом порядку від засудженого (обвинуваченого), інших осіб,
державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій. Доведено, що оцінка ризиків є важливим інструментом для цілей кримінальної юстиції, оскільки допомагає встановити потенційну небезпечність особи, вірогідність учинення нових злочинів, порушень режиму в пенітенціарних установах, порушень закону в тій чи іншій сфері тощо. Установлено, що збір інформації, необхідної для проведення оцінки ризиків, здійснюється під час особистої бесіди із засудженою особою, а також шляхом направлення запитів до підприємств, установ, організацій (місця роботи або навчання, медичних закладів, правоохоронних органів, центрів соціальних служб, громадських організацій тощо), у полі зору яких перебуває засуджена особа, а також (за потреби) відвідування місця проживання, навчання, роботи. Обґрунтовано твердження, що оцінка ризиків є підґрунтям для виправної / корекційної роботи із засудженими. На основі оцінки ризиків і потреб має розроблятися план відбування покарання, або ж план роботи з особами в рамках пробації. Цим самим виконується завдання зменшення ризиків, а в кінцевому підсумку – підвищення захищеності суспільства
