Аннотации:
У статті досліджується специфіка репрезентації острівного тексту в повісті Туве Янссон «Літня книжка». Спираючись на роботи з вивчення локальних текстів, острівний текст розглядається як надтекстова єдність, знакова маніфестація острова, оприявлена у творчості фінської письменниці. В якості конституційних ознак острівного тексту повісті виявлені міфологема раю, мотиви життя/смерть, народження/зів’янення, дорослішання/старіння та специфічна «острівна ментальність» героїв.
Виявлено, що співвіднесення образу раю з образом острова актуалізує центральну для твору міфологему раю, що об’єднує в єдине ціле мотиви острівного тексту повісті. Освоєння цього сакрального райського простору приводить до впорядкування життя остров'ян і до їх гармонійного співіснування. З іншого боку, традиційна для острівної літератури міфологема раю може бути інтерпретована по-іншому – справжнім раєм стають дитячі роки, проведені на острові-будинку.
Магістральними мотивами острівного тексту «Літньої книжки» є мотиви народження/зів'янення, дорослішання/старіння, буквально втілені в образах дівчинки та бабусі; природи влітку та природи восени. Важливу функцію виконує актуалізація мотиву життя/смерть, коли сім’я важко переживає втрату мами Софії, а сама дівчинка вчиться приймати закони буття. Таким чином, реалізується міфологічний хронотоп, що відрізняється циклічністю та постійним повторенням.
Показано, що «острівну ментальність» героїв визначає опозиція свій/чужий. Остров’яни підкоряються своїм законам та не приймають «інших», які не розуміють їх амбівалентне світовідчуття (відкритість та закритість одночасно). Природною межею на шляху до острова виступає топос моря, пов’язаний як з космогонічними, так і з есхатологічним мотивами.
