Аннотации:
У статті досліджується поняття «страйку» як суб’єктивного колективного права працівників в контексті правового захисту трудових прав працівників. Визначено, що до цих пір немає окремого нормативного документа Міжнародної організації праці, в якому містилися б положення, що гарантують право на страйк не лише при розгляді окремих питань, а більш чітко і комплексно.
Проведено аналіз чинного українського законодавства щодо правових засад регулювання права на страйк. З’ясовано, що законодавець приділяє особливу увагу винятковості застосування страйку як засобу для вирішення спору та вказує підстави такого застосування: використання різноманітних можливостей та методів вчинення дій задля примирення сторін трудового спору. Вивчено причини виникнення страйків.
Досліджено умови реалізації найманими працівниками права на страйк в Україні. Констатовано потребу у визначенні способів вирішення трудового спору під час страйку та розмежуванні понять таких способів і примирних процедур у трудовому законодавстві, щоб уникнути колізій. Наголошено на тому, що обов’язковість проведення процедур примирення у чинному законодавстві є заформалізованою. Приділено увагу доцільності конкретизації положень Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» щодо способів попередження у письмовій формі з огляду на розвиток сучасних технологій, поширення електронного документообігу.
Запропоновано вдосконалити законодавство на випадок подовження тривалості страйку шляхом скорочення строку попередження про повторний страйк. Також учасники страйків потребують додаткових гарантій: обов’язку роботодавця не звільняти їх протягом певного періоду після закінчення страйку або змінювати істотні умови праці, деталізації способів примирення, які застосовуються під час страйку.
