Аннотации:
Автором розкрито проблематику демократизації оборонної сфери через втілення механізмів демократичного цивільного контролю. Приділено увагу основним недолікам системи цивільного контролю над сектором безпеки і оборони України. Акцентовано увагу на проблемі надання цивільному контролю за діяльністю силових і спеціальних структур сектору безпеки і оборони наукового змісту через використання мультидисциплінарного методу досліджень для його модернізації. Для усталених демократій із виробленими моделями взаємовідповідальної комунікації між цивільним суспільством і владними інституціями основною метою є сприяння подоланню зовнішніх загроз, а супутньою проблемою – «спротив
матеріалу», себто скептицизм військового керівництва щодо компетентності, експертного потенціалу цивільних працівників, негнучкість структур військових інституцій. А для держав із менш розвиненими демократичними практиками та інституціями важливою метою контролю є становлення його як запобіжника від зловживання «озброєною владою» своїми повноваженнями і можливостями.
Головними елементами реформ у сфері національної оборони демократичних країн визначено військову реформу, реформу поліції, розвідки, судову реформу, пенітенціарної системи, прикордонного контролю, а також вжиття заходів, спрямованих на посилення цивільного управління та демократичної звітності апарату сектору безпеки перед громадянським суспільством за умови суворого дотримання державної таємниці. У процесі реформування сектору безпеки і оборони та розширення цивільного контролю в секторі безпеки та оборони необхідно вирішити такі основні завдання: розробити і запровадити науково обґрунтовані внутрішні й зовнішні критерії та методики оцінювання їхньої функціо-
нальної діяльності та результатів; опрацювати пропозиції щодо зміни нормативно-правових актів з удосконалення системи і механізмів цивільного контролю, розвитку інституційних засад парламентського, президентського, урядового, судового та громадського контролю.
