Аннотации:
Франції, Канади) з’ясовано, що є пряма залежність темпів удосконалення та розвитку виробництва від рівня професійної підготовки кадрів; розглянуто відповідальність урядів окремих штатів США за стан справ у галузі професійної освіти, при управліннях яких функціонують Бюро директора з питань професійної освіти, Ради професійного навчання, а на федеральному рівні – Бюро професійної
освіти й освіти дорослих з підпорядкованим йому Національним науково-дослідним центром професійного навчання і Національна консультативна рада з фахової освіти.
Розглянуто систему навчання у Німеччині, де підготовка кваліфікованих робітників здійснюється за дуальною формою навчання; з’ясовано, що держава контролює навчання у професійній школі, а торгово-промислова і реміснича палати здійснюють контроль навчання на виробництві; доведено, що на підставі Закону про професійну освіту регламентуються права й обов’язки підприємця і того, хто навчається.
Доведено сувору централізацію системи освіти Франції, де підготовка кадрів у державних і приватних ліцеях перебуває під контролем держави; з’ясовано, що єдина стратегія в галузі професійного навчання розробляється міністерством професійної освіти, а відповідальність за фінансування професійних ліцеїв несе держава.
З’ясовано, що у межах проєкту «Децентралізація управління професійним навчанням в Україні» було вивчено досвід канадської системи професійної освіти, яка, на відміну від української, є децентралізованою; доведено, що в Канаді в кожній провінції діє власна система професійної підготовки, проте управління ПТНЗ здійснюється за допомогою громадських формувань і у кожному закладі працює рада директорів (представників територіальної громади), яка здійснює стратегічне управління і до компетенції якої належить призначення і звільнення керівництва закладу професійної освіти.
Обґрунтовано доцільність впровадження найкращого досвіду розвинених країн щодо управління вітчизняною професійно-технічною освітою на державному та регіональному рівнях, а саме:
– реалізацію дуальної форми навчання у професійно-технічних навчальних закладах;
– запровадження прямих фінансових стимулів для підприємств, які організують професійну підготовку, у формі надання пільг, відшкодування витрат на неї або грантів;
– упровадження механізмів посилення соціально-економічного захисту працівників та учнів професійно-технічної освіти.
