Правовий статус гаранта у відносинах щодо забезпечення сплати митних платежів: проблемні аспекти

Abstract

Статтю присвячено дослідженню нещодавно оновлених положень Митного кодексу України, які стосуються гаранта. Детально досліджуються новели Митного кодексу України щодо суб’єктів, які мають право отримати статус гаранта та здійснювати діяльність з надання фінансових гарантій, а також основні вимоги, які до них висуваються. Доведено наявність недоліків у положеннях МК України, якими встановлюються загальні вимоги до потенційних гарантів та, зокрема, до страховиків, які мають намір отримати статус гаранта. В контексті адаптації митного законодавства України до законодавства Європейського Союзу, зазначається, що такі вимоги в Україні є суворішими, ніж ті, які передбачені в європейському законодавстві. Зазначається, що виконуючи функцію забезпечення перед митними органами обов’язку сплати митних платежів суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, гарант одночасно є учасником правовідносин, які регулюються нормами митного, фінансового та цивільного законодавства, що обумовлює специфіку його статусу. Специфічною рисою таких відносин є те, що гарант за допомогою цивільно-правових інструментів забезпечує не цивільно-правове зобов’язання боржника, а фінансове зобов’язання, яке виникає на підставі норм митного законодавства. Крім того, регуляторами діяльності гарантів також виступають кілька суб’єктів – Національний Банк України та Державна митна служба України, які здійснюють моніторинг відповідності діяльності гарантів вимогам фінансового (банківського, страхового) та митного законодавства. Розглянуто процедурні аспекти отримання статусу гаранта, де також виявлено проблему неможливості застосування права бути почутим на всіх етапах процедури реєстрації гарантів, зокрема при попередньому розгляді заяви. Проаналізовано негативні наслідки невідповідності гарантів встановленим критеріям та вимогам. Проведено розмежування таких санкцій для гарантів, як скасування та анулювання реєстрації.