Оскарження рішень слідчого судді: практика європейського суду з прав людини

Abstract

Майбутній вступ України до ЄС вимагає проведення низки реформ в усіх галузях державного та суспільного життя. Як відомо, європейські стандарти захисту прав і свобод людини встановлені насамперед Європейською конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини від 04.11.1950 р., яка ратифікована Україною 17.07.1997 р. Відтак виникає питання уніфікації національного законодавства із правовим масивом норм ЄС. Осторонь цієї тенденції не може залишатися і кримінальне процесуальне право. Першим кроком на цьому шляху стало прийняття у 2012 р. Кримінального процесуального кодексу України. Разом з тим деякі його положення і практика їх застосування теж не є ідеальними і викликають потребу у зверненні до норм і інститутів європейського права. Серед зазначених питань особливо важливою є проблема забезпечення права людини на свободу і особисту недоторканість, яке передбачено ст.5 ЄКПЛ. Хоча обмеження цього права у ході кримінального провадження є логічним і невід’ємним від самої суті кримінального процесу, застосування відповідних заходів забезпечення кримінального провадження має здійснюватися у суворій відповідності не тільки до норм національного законодавства, але й вимог і стандартів, встановлених ЄКПЛ. Це виключає в себе як обґрунтованість затримання (ст.ст. 207, 208 КПК України), так застосування домашнього арешту (ст.181 КПК України) чи взяття під варту (ст.183 КПК України). Як відомо, вирішення зазначених питань покладено КПК України на слідчого суддю. Разом з тим, його рішення не є запорукою дотримання належної правової процедури, а тому законодавством гарантовано можливість подання зацікавленою особою відповідної заяви до Європейського суду з прав людини. Відтак необхідно більш чітко окреслити механізм звернення до ЄСПЛ осіб, які вважають, що їх права порушено рішеннями слідчого судді. Практичне значення подібних наукових розвідок буде полягати у з’ясуванні того, на які особливості національної судової практики слід звернути увагу для її уніфікації та зменшення кількості порушень з боку держави Україна тих зобов’язань, які вона взяла на себе шляхом ратифікації ЄКПЛ. Аналіз зазначеного питання вказує на те, що рішення слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження можуть бути предметом розгляду ЄСПЛ за умови дотримання вимог ст. 35 ЄКПЛ щодо прийнятності такої заяви. Для цього необхідно вичерпати засоби національного захисту та подати відповідну заяву в межах строків, передбачених ст.35 ЄКПЛ. При розгляді зазначеної заяви предметом уваги ЄКПЛ буде насамперед не дотримання слідчим суддею вимог національного законодавства України, а відповідність процесуального рішення про обмеження прав заявника положенням ст.5 ЄКПЛ.