Актуалізація принципу доброчесності на публічній службі в умовах сучасних викликів і загроз

Abstract

У статті конкретизовано значення принципу доброчесності та визначено основні напрямки його забезпечення на публічній службі. З’ясовано, що вперше, роз’яснення принципу доброчесності з’явилося в Законі України «Про державну службу» (2015 р.), де він визначається як «спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень». Встановлено, що стандарти доброчесності закріплені також серед основних положень Закону України «Про запобігання корупції» (Розділ 4, 5, 6, 7), Загальних правилах етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування (2016 р.), Антикорупційній стратегії на 2021–2025 роки та ін. Зазначено, що основними проблемами на шляху створення доброчесної, стабільної, відповідальної публічної служби є: низький рівень довіри населення до органів влади, недосконала система мотивації та стимулювання праці публічних службовців, низький рівень організаційної культури, відсутність принципу безперервного професійно-етичного навчання. З’ясовано, що одним з ефективних механізмів викоренення протиправної поведінки є існування надійної системи управління доброчесністю на публічній службі, яка представляє собою систему законів, нормативних актів, політик, практик, органів і підрозділів, які сприяють прийняттю етичних рішень, запобігають корупції та просувають суспільне благо. У висновках запропоновано пріоритетні напрями забезпечення принципу доброчесності на публічній службі, а саме: формування та втілення політичної волі з цього питання; впровадження нової політики повної нетерпимості до корупції; популяризація публічної служби на основі перегляду мотиваційної політики; забезпечення безперервного професійно-етичного навчання публічних службовців; адаптація міжнародного досвіду до національних умов, що передбачає врахування не тільки успішних зарубіжних практик, а й випадків невдалих спроб; поширення цифрових технологій для зменшення особистих контактів громадян із чиновниками та розвиток етичних норм їх застосування; формування партнерських відносин та ефективної комунікації між владою та громадою в процесі відновлення довіри до влади.