Примушування до шлюбу в аспекті протидії домашньому насильству: криміналізація та іноземний досвід

Abstract

У статті розкрито основні положення статті 1512, що включає примушування особи до вступу в шлюб або до продовження примусово укладеного шлюбу, або до вступу у співжиття без укладання шлюбу, або до продовження такого співжиття, або спонукання задля цього особи до переміщення на територію іншої держави, ніж та, в якій вона проживає. Проаналізовано доцільність криміналізації примушування до шлюбу відповідно до основних принципів та підстав криміналізації. Сформульовано висновок, що існування самостійної статті, що забороняє вчинення такого діяння, дещо суперечить принципам безпрогальності та не надмірності заборони, а також приведе до виникнення колізій та обтяження Кримінального кодексу України. Проаналізовано основні позиції науковців з цього питання та наведено приклади регламентації примушування до шлюбу в кримінальних кодексах таких країн, як Нідерланди, Франція, Норвегія, Чорногорія, Швеція. Наведено основні аргументи, що зумовлюють такий висновок: на основі головних принципів та підстав криміналізації, таких як юридико-кримінологічна, соціально-психологічна та соціально-економічна, сформовано висновок щодо відповідності криміналізації примушування до шлюбу цим принципам та підставам. Проаналізовано досвід іноземних держав в аспекті криміналізації примушування до шлюбу та сформульовано висновок щодо відмінності у правовому регулюванні цього питання, відповідальності за примушування до шлюбу та формування статті, що забороняє вчинення такого діяння. Встановлено певні статистичні дані щодо ратифікації країнами Європи Стамбульської конвенції, яка регламентує питання домашнього насильства в Європі, а також сформульовано висновок щодо важливості формування офіційного тлумачення поняття «примушування до шлюбу» задля усунення чи зменшення випадків підміни понять та виникнення колізій.