Из Херсонеса в Москву и обратно: метаморфозы цивилизационно-географической периферии и всемирно-исторического центра

Abstract

Присвячено розгляду інтелектуального підґрунтя політико-ідеологічних інтерпретацій історичної минувшини, сучасності і майбуття, що містяться в кількох нещодавніх висловлюваннях нинішнього Президента РФ Володимира Путіна. На тлі послідовної, тотальної і щирої брехні, що рясно ллється нині з медіа-ефіру, ціла низка безневинних, ледь не академічних, висловлювань – думок, міркувань і попереджень очільника держави-агресора виявилися не просто відвертою правдою, а прямими дороговказами – програмними вказівками підлеглим і симпатикам. На підґрунті методології текстологічного аналізу, запропонованої в історично-семіотичних працях Б. Успенського, розглянуто способи символічного прилучення якоїсь спершу сторонньої спільності (у даному разі язичницької Русі) до християнського світу-ойкумени. Проаналізовано ментальні мапи просторовості та просторові образи, що були створені в працях київських давньоруських, московських середньовічних та імперських інтелектуалів. Перші і другі ставили собі за мету зіставити територіальні ідентичності стародавньої та середньовічної Русі з сакрально-символічним простором Всесвіту. Під всесвітом-ойкуменою тривалий час (від рубежу нашої ери до пізнього середньовіччя і ранньомодерного часу) мислилася Римська/Візантійська імперія – Рим/Другий Рим (Константинополь), місце яких у сакрально-просторових уявленнях російських книжників XV–XVI ст. поступово посіла Москва – Третій Рим. Російсько-імперські теоретики і практики XVIII–XX ст. на цьому фундаменті вибудували експансіоністські програми та проекти легітимації нових територіальних надбань. В. В. Путін, залишаючи завдання досконалого опрацювання пропагандистських кліше своїм поплічникам, спирався в кількох своїх програмних історично-релігійних і культурологічних висловлюваннях грудня 2014 р. та квітня 2015 р. на вікові традиції заміщення історичних реалій символічним смислом, вигідним зростаючій московській імперії.