Публічне управління розвитком соціального підприємництва в Україні

Abstract

У статті розглянуто підходи до розвитку соціального підприємництва за сучасних умов та в історичному розрізі. Встановлено, що соціальне підприємництво є актуальним як в економіці, так і у соціальній сфері, оскільки поєднує комерційну та соціальну мету. Визначено, що соціальне підприємництво повною мірою є революцією бізнесу, тому що одночасно вирішує соціальні проблеми та прибутковість у підприємництві. Доведено, що розвиток соціального підприємництва йде набагато повільніше та характеризується низкою проблем. Здебільшого ці проблеми пов’язані з державним регулюванням. З’ясовано, що створення соціальних підприємств може бути важливим не тільки для соціальних підприємців або споживачів їх послуг, але й самої держави. Досліджено розбіжності в тлумаченні поняття соціального підприємництва. Реформування публічного управління соціальним сектором в Україні та формування соціального підприємництва виступає основним елементом трансформації структури національної економіки та концептуальною основою формування її нової моделі, яка має базуватися на соціалізаціі виробництва; розширенні соціальних аспектів виробництва; формуванні передумов створення соціальних інститутів та соціальної інфраструктури; розвитку соціального підприємництва як самостійної функціональної складової. Запропоновано сформувати чіткий механізм соціального підприємництва та сприяти його розвитку шляхом створення належного середовища, в якому зможуть розвиватись соціальні підприємства. В основу соціального підприємництва має бути покладено парадигму, засновану на: концепції підприємництва (здійснення систематичних нововведень на основі контролю джерел інновацій та можливостей, що надаються ринком); держави (система соціальних та моральних цінностей та норм, планування суспільного розвитку, формування інститутів, соціальна політика, фінансування соціальної сфери, «соціальний контроль»); «капіталізму» (методи та напрями трансформації системи розподілу та перерозподілу); особистих, колективних та громадських інтересів; наявних ресурсів; пріоритетів суспільства та цілей державної політики; дієвих методів задоволення соціальних потреб з урахуванням реальної політичної та соціальної обстановки в країні).