Короткий опис (реферат):
У статті аналізується обмеження щодо спільної роботи близьких осіб як один із видів «антикорупційного» обмеження, засади якого унормовані у Законі України «Про запобігання корупції». Автор звертає увагу на специфіку нормативного закріплення осіб, щодо яких це обмеження впроваджено, яка полягає у визначенні тих осіб, які можуть бути такими, і винятків із цього положення. Щоправда запропоновані унормовані винятки вже істотно застаріли і не повною мірою узгоджуються із реаліями сьогодення, а отже потребують корегування. У статті зосереджується увага на детальному аналізі двох «базових» понять, які фактично формують зміст обмеження, – «близькі особи», «пряме підпорядкування». Автором пропонуються конкретні положення, унормування яких сприятиме абсолютному
визначенню «базових» понять, а саме: щодо розширення переліку осіб, які формують «безумовних близьких осіб», та граматичного уточнення умов стосовно «умовних близьких осіб». Аналізуючи суміжний понятійний ряд – підпорядкування», «пряме підпорядкування», «безпосереднє підпорядкування», автором виокремлюються ознаки останнього, які і зумовлюють його специфіку і підлягають обов’язковому нормативному закріпленню. Автором аналізується алгоритм дій як з боку осіб, щодо яких обмеження впроваджено, їх близьких осіб, так і їх керівників (суб’єктів призначення), які протягом певного часу мають вчинятися добровільно, а у разі їх неможливості – примусово, задля усунення обставин, які зумовлюють порушення обмежень спільної роботи близьких осіб. Порівняльний аналіз законодавства України та зарубіжних країн дозволяє стверджувати про ідентичність підходів до врегулювання відповідного питання й типові проблеми у правозастосуванні, в тому числі й під час визначення засад відповідальності за порушення відповідного обмеження у кодифікованому адміністративно-деліктному акті. Впровадження запропонованих рекомендацій сприятиме удосконаленню засад використання відповідного обмеження як ефективного заходу запобігання правопорушенням, пов’язаним з корупцією
