Правонаступник наукового журналу “Вісник Академії митної служби України. Серія: “Право” http://biblio.umsf.dp.ua/xmlui/handle/123456789/6716 2026-04-05T22:02:16Z 2026-04-05T22:02:16Z Рафальонт, С. Р. http://biblio.umsf.dp.ua/xmlui/handle/123456789/6748 2024-09-13T11:24:46Z 2024-09-13T00:00:00Z

Правове регулювання загальних положень судового розгляду кримінального провадження на теренах України поч. XIV – до сер. XX ст. Рафальонт, С. Р. Аргументовано, що витоки правил, що становлять загальні положення судового розгляду кримінального провадження, сягають XVI ст. – періоду дії на теренах сучасної України статутів Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського (Литовських статутів). Зазначено, що Розділ 6 «Про суддів» Литовського статуту редакції 1529 р. містив положення, що регламентували наслідки неприбуття до суду ініціатора процесу (артикул 13) та визначали заходи до порушників порядку судового засідання (артикули 17, 18). Такі положення одержали розвиток у розділі 4 «Про суддів та про суди» Литовського статуту редакції 1566 р. Зокрема, у зазначеному розділі цієї пам’ятки права з’явилося три артикули (12, 13, 14), присвячені наслідкам неприбуття в судове засідання. Зберігши попередні правила, Литовський статут редакції 1588 р. (артикул 7 розділу 4 «Про суди та про суддів») поширив захист від порушення порядку судового засіданні ще й на підсудка та писаря. Доведено, що правила, які наповнюють систему загальних положень судового розгляду, містилися й у Кодексі Гетьманщини – Правах, за якими судиться малоросійський народ 1743 р. Норми, що стосувалися аналізованого інституту кримінального процесуального права, були викладені у главі 7 «Про суди, суддів та інших персон, належних до суду, та про зміст правового порядку в судових справах». Привертає увагу назва розділу, з якої випливає, що у ньому, серед іншого, об’єднані приписи, що стосуються упорядкування судового процесу. У п. 4 артикулу 3 зазначеної глави Прав, за якими судиться малоросійський народ, встановлені наслідки неприбуття до суду у вигляді штрафу, на зразок Литовських статутів, а також приводу. Ще одне правило, яке має приналежність до сучасних загальних положень судового розгляду, одержало закріплення у п. 3 артикулу 4. Цей пункт приписував здійснювати правосуддя лише у відповідному місці. Зазначено, що наступним етапом розвитку інституту загальних положень судового розгляду на українських землях є його регламентація у Статуті кримінального судочинства Російської імперії 1864 р. Правила, що становлять загальні положення судового розгляду, були викладені у трьох главах цієї пам’ятки права – главі 3 «Про склад присутніх у судовому засіданні», главі 4 «Про керівництво ходом справи в судовому засіданні» та главі 5 «Про умови провадження справ в судовому засіданні». Констатовано, що ще одним джерелом кримінального процесуального права, яке діяло на теренах сучасної України (її західноукраїнських земель), був КПК Австро-Угорщини 1873 р. У цьому кодифікованому акті були регламентовані такі загальні положення судового розгляду як головуючий у судовому засіданні, обов’язки присутніх у залі судового засідання, заходи до порушників порядку судового засідання, а також об’єднання матеріалів кримінальних проваджень. Встановлено, що пам’яткою кримінального процесуального права, яка діяла на частині західноукраїнських земель (Галичини) після розпаду Австро-Угорської монархії у 1918 р., був КПК Польщі (Другої Речі Посполитої) 1928 р., Загальні положення судового розгляду були викладені у розділі ІІ «Загальний порядок судового розгляду» та розділі ІІІ «Початок судового розгляду» Книги VII «Провадження в суді першої інстанції».

2024-09-13T00:00:00Z Горбалінський, В. В. http://biblio.umsf.dp.ua/xmlui/handle/123456789/6747 2024-09-13T11:15:00Z 2024-09-13T00:00:00Z

Зміст судового розсуду в обранні способів захисту при оскарженні рішень суб’єктів владних повноважень Горбалінський, В. В. Статтю присвячено дослідженню проблем змісту судового розсуду в обранні способів захисту при оскарженні рішень суб’єктів владних повноважень. У статті зазначається, що межі судового розсуду є суттєвою і важливою характеристикою процесуальної діяльності суду в контексті верховенства права та принципів судочинства, це важливий елемент судової діяльності, який визнається необхідним, адже завдяки використанню судового розсуду можна досягти ефективного правосуддя, тому, що бувають ситуації, які не тільки обумовлюють його використання, але і в яких застосування розсуду дозволяє прийняти справедливе рішення. У статті звертається увага на те, що сьогодні недостатньо висвітленими в науці проблеми змісту судового розсуду при оскарженні рішень суб’єктів владних повноважень, судовий розсуд в обранні способів захисту при оскарженні рішень суб’єктів владних повноважень залишається майже не вивченим. Обґрунтовуються, що в широкому розумінні судовий розсуд адміністративного суду – це передбачене у процесуальному законі право суду під час розгляду та вирішення публічно-правового спору, вибирати на власний вибір із декількох варіантів рішення (процесуальних дій) найбільш оптимальний варіант рішення (процесуальної дії). Робиться висновок, що судовий розсуд адміністративного суду при обранні способів захисту – це процесуальне право адміністративного суду, яке налає йому можливість при прийнятті рішення, керуючись верховенством права, вимогами справедливості та ефективності правосуддя, обрати на власний вибір той, застосування якого більш ефективно захистить права, свободи чи інтереси позивача та досягнення мети судового захисту. Доводиться, що квінтесенцією судового розсуду під час ухвалення рішення є обрання способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу. Зазначається, що процес пошуку та обрання адміністративним судом відповідного способу захисту при оскарженні рішень суб’єктів владних повноважень, із різноманіття інших можливих варіантів, є процесом, що відбувається з урахуванням його розсуду та відповідно до процесуальних повноважень.

2024-09-13T00:00:00Z Зубко, А. О. http://biblio.umsf.dp.ua/xmlui/handle/123456789/6746 2024-09-13T11:08:32Z 2024-09-13T00:00:00Z

Щодо визначення поняття принципів адміністративної політики України Зубко, А. О. Статтю присвячено розробці поняття «принципи адміністративної політики України». Акцентується, що наразі у межах наукової доктрини присутнє різнобічне тлумачення терміну «принцип», який при трактуванні у поєднанні смислової єдності з іншими категоріями репрезентує змістом суб’єктивний внесок кожного науковця. Виявлено, що з етимологічної точки зору вкрай важко визначитися з ключовими ознаками терміну «принцип», що свідчить про його історичну та семантичну ширину у загальному сенсі. Проаналізовано думки вчених на предмет його загальнотеоретичного значення. З’ясовано, що основою для формулювання таких визначень слугувало його розуміння у якості першооснови, керівного правила для здійснення певної дії, функціонування явища чи належного перебігу певного процесу. Уточнено, що в залежності від контексту, він також може репрезентувати внутрішнє переконання, конкретне моральне правило або основну ідею чи навіть правило (стандарт) поведінки. Звернено увагу на зміст та сутність терміну «правові принципи». У цьому дискурсі акцентовано на необхідності розрізнення категорій «принципи» і «засади». Узагальнено, що правові принципи є складовою нормативних засад, а тому мають трактуватися у відповідності до вузького визначення їхнього змісту. Визначено, що це загальний ідейний зміст формування режиму законності у певній сфері розвитку суспільних відносин, що виступає нормативним чи моральним правилом поведінки або орієнтиром для забезпечення функціональності певної системи. З аналізу доктринального розуміння терміну «принципи політики» зроблено висновок, що визначення категорії «принципи адміністративної політики України» має формуватись шляхом врахування базових фундаментальних характеристик категорії «принцип» у загальному сенсі з поєднанням засадничого концепту необхідності функціонування адміністративної політики України як такої, що має власне цільове спрямування та низку завдань до реалізації у публічній площині. Визначено, що під принципами адміністративної політики України слід розуміти сукупність об’єднаних спільним змістом ідейно-концепційних правил, покладених в основу забезпечення взаєморозуміння, функціональної взаємодії та співпраці між елементами системи реалізації державної влади.

2024-09-13T00:00:00Z Павленко, В. І. http://biblio.umsf.dp.ua/xmlui/handle/123456789/6745 2024-09-13T10:57:31Z 2024-09-13T00:00:00Z

Загальна характеристика системи інструментів діяльності Національного Агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів Павленко, В. І. Стаття присвячена дослідженню інструментів діяльності АРМА. Виокремлено та охарактеризовано загальні засади та особливості застосування АРМА таких інструментів як нормативно-правовий акт, адміністративний акт, адміністративний договір, вчинення юридично значущих дій, здійснення матеріально-технічних операцій, план. Встановлено, що АРМА як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом наділяється повноваженнями видавати як внутрішні (внутрішньовідомчі), так зовнішні (позавідомчі) нормативно-правові акти. З’ясовано, що зовнішні (позавідомчі) нормативно-правові акти АРМА приймаються одноособово (у випадках передбачених законодавством з метою визначення організації внутрішньої діяльності АРМА та порядку реалізації окремих повноважень тощо) та спільні (у випадках передбачених законодавством з метою визначення порядку та засад взаємодії АРМА з іншими органами державної влади, передусім правоохоронного сектору, обміну документами та інформацією; умов доступу АРМА до відомостей інформаційних баз інших органів тощо). Визначено, що адміністративні акти як основний інструмент діяльності АРМА мають внутрішньоорганізаційний та зовнішньоорієнтований характер. Виокремлено такі ознаки припису про усунення порушень вимог законодавства: 1) винесення у разі виявлення порушення вимог законодавства у частині ведення обліку, проведення оцінки та управління активами; 2) адресованість керівникам органів, підприємств, установ, організацій; 3) обов’язковість до виконання; 4) обов’язковість інформування АРМА про результати виконання припису; 5) настання юридичних наслідків у разі невиконання. Обґрунтовано, що припис про усунення порушень вимог законодавства є адміністративним актом. Акцентується увага на необхідності посилення застосування в діяльності АРМА таких інструментів як адміністративний договір та план. Стосовно останнього пропонується відновити щорічне планування діяльності АРМА.

2024-09-13T00:00:00Z