Особливості використання фемінітивів у діловій комунікації

Abstract

У статті окреслено динаміку фемінітикону сучасної української мови; з’ясовано чинники, що зумовили активне поповнення цієї системи лексем новими найменуваннями; здійснено спробу схарактеризувати питання коректності уведення новітніх фемінітивів на означення професій, посад, звань в офіційно-діловий стиль української мови. Мета цієї публікації – обстежити накопичені в українському мовознавстві праці про закономірності функціонування фемінітивів в офіційно-діловому стилі, дослідити вироблені українською мовою способи реалізації ґендерної рівності, обґрунтувати доцільність чи недоцільність уживання відмаскулінних назв жіночності в діловій документації. У зв’язку з цим було проаналізовано зразки документів, наведених у підручниках з «Ділової української мови», а також розміщених на сайтах МОН України та інших державних установ, навчальних закладів і продемонстровано, як на практиці відбувається лінгвалізація статевих ознак у сучасних професійних та титульних номінаціях в офіційно-діловому стилі. У ході дослідження було зроблено висновок, що процеси фемінізації в українській мові, зумовлені соціокультурними та лінгвально-нормативними чинниками, не однаково втілюються в різних її стилях. Новітні фемінітиви на означення посад, професій, звань активно функціонують у ЗМІ, у художньому та розмовному стилях; ними послуговуються українські політики, державні діячі, науковці; вони хаотично, непослідовно використовуються в різних дописах на сайтах міністерств України; однак не вписуються в строгу, чітку систему мовних засобів офіційно-ділової документації. Це пояснюється тим, що неофемінітиви характеризуються відтінком розмовності, і для коректного вживання на позначення посад, професій в офіційно-діловій комунікації вони повинні пройти певний шлях «засвоєння» мовою, позбутися конотативних нашарувань і врешті-решт сприйматися мовцями як нормативні номінації.