Адміністративно-правове забезпечення інституційних реформ на постконфліктному етапі розвитку України

Abstract

У статті здійснено аналіз засобів адміністративно-правового забезпечення реалізації інституційних реформ на етапі постконфліктного розвитку України. Автор констатує, що наразі в державі відсутні нормативно-правові акти у сфері інституційного розвитку в рамках постконфліктного періоду. Зазначено, що ефективності зусиль держави по впровадженню інституційних реформ залежатиме як швидко країна пройде перехідний етап та вийде на етап сталого розвитку. Наголошено, що адміністративно-правове забезпечення впровадження інституційних реформ є дуже важливим завданням для органів виконавчої влади. Автор зауважує, що інституційні реформи є невід’ємним етапом суспільного переходу та спрямовані на відновлення зруйнованих або деформованих збройним конфліктом інституційних меж. При цьому акцентовано увагу на тому, що інституційні реформи на етапі постконфліктного розвитку забезпечують усунення тих чинників, які сприяли системним порушенням прав людини, а також мають значний відновлювальний ефект. До числа сфер, які підлягають реформуванню на постконфліктному етапі розвитку автор пропонує зарахувати: сектор безпеки і оборони, сфера захисту прав людини; сфера економічного та інфраструктурного розвитку; демографічна сфера; освітня сфера; сфера державного управління; сфера правосуддя; сфера розвитку територіальних громад. Запропоновано під адміністративно-правовим механізмом забезпечення інституційних реформ на постконфліктному етапі розвитку слід розуміти сукупність засад, методів та форм діяльності органів виконавчої влади щодо організації та впровадження низки реформ в різних сферах суспільного життя з урахування національного контексту. Встановлено, що інституційні реформи мають ідеологічне значення, оскільки сприяють неповторенню конфлікту та формуванню узагальненого історичного досвіду. Обгрунтовано, що ключовим викликом на етапі впровадження інституційних реформ є часткове несприйняття окремих ініціатив, які були не узгоджені з суспільством. Наголошено, що процес формування досліджуваного механізму вимагає залучення широкого кола учасників (представників влади, громадянського суспільства, а також жертв конфлікту).