Посилення інституційної спроможності системи антикорупційних органів в умовах війни (на прикладі діяльності національного агентства з питань запобігання корупції)

Abstract

У статті проаналізовано інституційну спроможність антикорупційної інфраструктури України на прикладі діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції (далі НАЗК). Вказується, що недовга історія існування НАЗК позначена кількома спробами заблокувати його роботу, знизити інституційну спроможність цього антикорупційного органу у боротьбі із корупцією. Зокрема, це було пов’язано із сумнозвісним рішенням Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 р., яким практично було скасовано більшу частину антикорупційної реформи в Україні та заблоковано роботу НАЗК через позбавлення його можливості проводити повні перевірки декларацій. Функції НАЗК з фінансового контролю були частково обмежені і на початку епідемії COVID-19. Із введенням режиму воєнного часу через повномасштабну збройну агресію російської федерації на території України поточна діяльність НАЗК також була призупинена. Відновлення мандату НАЗКта його функції фінансового контролю відбулося лише восени 2023 року. На підставі використання результатів дослідження Transparency International Ukraine 2023 р. щодо інституційної та операційної спроможності антикорупційної інфраструктури в Україні доведено, що загальна спроможність НАЗК, яка вимірюється такими ключовими показниками як нормативно-правове забезпечення, ресурсне забезпечення (у тому числі і кадрове забезпечення), незалежність у діяльності та прозорість, – загалом є достатньою, аби ефективно здійснювати діяльність. При цьому ефективність діяльності антикорупційної системи залишається досить низькою та не відповідає суспільним очікуванням. Автори вважають, що у структурі антикорупційних інституцій, яка містить три складові, забезпечено наразі лише першу складову – «формальні обмеження» (нормативно-правові акти, офіційно закріплені норми права тощо). Дві інші складові: неформальні обмеження (традиції, морально-етичні норми, довіра, організаційна культура, політичне лідерство тощо) та механізми контролю або примусу (суди, органи охорони правопорядку, механізми відповідальності) потребують значного оновлення, удосконалення, ресурсного забезпечення та політичної волі щодо запровадження