Особливості реформ у державній політиці охорони здоров’я в європейських країнах у трансформаційний період: історичні та соціально-економічні аспекти

Abstract

У статті зазначено, що держава повинна опікувати систему охорони здоров’я, що зумовлено вадами ринку медичних послуг і уявленнями про соціальну справедливість. Люди повинні мати право на отримання принаймні деякого мінімуму медичної допомоги незалежно від рівня їхнього доходу, і забезпечити таке право – обов’язок держави. Відповідно до основних засад державної політики майже у всіх країнах із розвиненою ринковою економікою були створені громадські системи охо- рони здоров’я, доступні для всіх або переважної більшості громадян. Медичну допомогу в цих країнах надають як державні, так і недержавні медичні організації та індивідуально практикуючі лікарі. Амбулаторну допомогу надають лікарі загальної практики та фахівці, що працюють як індивідуальні підприємці або в складі групових практик. Організації, подібні звичним для нас поліклінікам, зустрічаються лише в окремих країнах із розвиненою ринковою економікою. Стаціонарне лікування здійснюють державні і недержавні лікарні, причому серед недержавних організацій є як некомерційні, так і комерційні. Співвідношення державних і недержавних медичних організацій розрізняється в різних країнах. Фінансування медичної допомоги населенню здійснюється або з бюджетних коштів держави, які формуються за рахунок загального оподаткування, або з коштів обов’язкового медичного страхування, які формуються за рахунок страхових внесків роботодавців і внесків держави або пенсійних фондів за непрацююче населення. У системах бюджетного фінансування в європейських країнах кожен виробник знаходився в адміністративному підпорядкуванні певної територіальної одиниці. У системах страхового фінансування страховики не мали права самостійно вибирати виробників, які будуть надавати медичну допомогу застрахованим. Вони зобов’язані були укласти угоду про оплату медичної допомоги з будь-яким зацікавленим виробником медичних послуг.