Епістемологічні “перспективи” Ф. Ніцше: дисонанс, гармонія та ієрархія – методологічні застороги

Abstract

Розглянуто специфіку використання Ф. Ніцше перспективи як символічної форми в контексті уявлень про пізнання. Відзначено, що німецький мислитель послуговується “перспективою” радше як метафорою, ніж як теоретичною конструкцією, виробленою митцями й ученими Ренесансу. Окрім того, використовувана ним метафора “перспективи” містить потужні музикознавчі конотації, що пояснюється впливом елементарної теорії музики на теорію перспективи та особистим досвідом філософа. Тому засвоєна від Ніцше й розвинена в подальшому перспективістська епістемологічна модель акцентує передовсім на очевидних для схильної до умоглядності (а не співчуття) публіки моментах: візуальному ракурсі й перцептивних особливостях самого спостерігача. Інші, менш виразні, проте не менш важливі конструктивні елементи перспективи як символічної форми дотепер здебільшого залишаються поза увагою наукового загалу й потребують урахування та опрацювання, в тому числі й у царині правознавства.