http://biblio.umsf.dp.ua/xmlui/handle/123456789/4253 Правонаступник наукового журналу “Вісник Академії митної служби України. Серія: “Право” 2026-04-09T12:15:20Z http://biblio.umsf.dp.ua/xmlui/handle/123456789/4274 Название: Примушування до шлюбу в аспекті протидії домашньому насильству: криміналізація та іноземний досвід Авторы: Давлатов, Ш. Б.; Асєєва, А. В.; Davlatov, Sh. B.; Asieieva, A. V. Аннотация: У статті розкрито основні положення статті 1512, що включає примушування особи до вступу в шлюб або до продовження примусово укладеного шлюбу, або до вступу у співжиття без укладання шлюбу, або до продовження такого співжиття, або спонукання задля цього особи до переміщення на територію іншої держави, ніж та, в якій вона проживає. Проаналізовано доцільність криміналізації примушування до шлюбу відповідно до основних принципів та підстав криміналізації. Сформульовано висновок, що існування самостійної статті, що забороняє вчинення такого діяння, дещо суперечить принципам безпрогальності та не надмірності заборони, а також приведе до виникнення колізій та обтяження Кримінального кодексу України. Проаналізовано основні позиції науковців з цього питання та наведено приклади регламентації примушування до шлюбу в кримінальних кодексах таких країн, як Нідерланди, Франція, Норвегія, Чорногорія, Швеція. Наведено основні аргументи, що зумовлюють такий висновок: на основі головних принципів та підстав криміналізації, таких як юридико-кримінологічна, соціально-психологічна та соціально-економічна, сформовано висновок щодо відповідності криміналізації примушування до шлюбу цим принципам та підставам. Проаналізовано досвід іноземних держав в аспекті криміналізації примушування до шлюбу та сформульовано висновок щодо відмінності у правовому регулюванні цього питання, відповідальності за примушування до шлюбу та формування статті, що забороняє вчинення такого діяння. Встановлено певні статистичні дані щодо ратифікації країнами Європи Стамбульської конвенції, яка регламентує питання домашнього насильства в Європі, а також сформульовано висновок щодо важливості формування офіційного тлумачення поняття «примушування до шлюбу» задля усунення чи зменшення випадків підміни понять та виникнення колізій. 2021-02-25T00:00:00Z http://biblio.umsf.dp.ua/xmlui/handle/123456789/4273 Название: Актуальні питання міжнародно-правового регулювання розрахункових відносин Авторы: Жуков, І. М.; Zhukov, I. M. Аннотация: У статті досліджено деякі аспекти правового регулювання транскордонних розрахункових відносин. Визначено, що специфіка міжнародних розрахункових відносини обумовлена різними чинниками. По-перше, міжнародні розрахункові операції становлять основу міжнародної фінансової системи. По-друге, за допомогою міжнародних розрахункових відносин можуть виконуватись міжнародні комерційні контракти, відображаючи специфіку взаємовідносин як між учасниками зовнішньоекономічної угоди, так і між банком та його клієнтом. Крім того, розрахункові відносини можуть бути підставою для подальших грошових операцій (договір банківського рахунку) або опосередковувати процес передачі цінностей від однієї особи до іншої на умовах повернення (договір позики або кредиту). Акцентовано увагу на тому, що глобалізаційні та інтеграційні процеси впливають на регулювання економічних відносин та розвиток міжнародної фінансової і банківської системі. Такий вплив відбувається шляхом поєднання субстантивного та колізійного методів регулювання. Уніфікація матеріально-правових норм тісно пов’язана з діяльністю неурядових організацій, що спрямована на узагальнення практики ділового обігу, вивчення й систематизацію сформованих звичаїв, формулювання стандартних (типових) форм договорів у сфері міжнародних розрахунків. Констатовано, що окремі форми міжнародних розрахунків врегульовано за допомогою міжнародних актів, у яких матеріально-правове регулювання має переважне значення. Національне законодавство деяких країн представлено спеціальними колізійними прив’язками, які застосовуються до грошових зобов’язань. Відсутність у національному праві подібних колізійних принципів може ускладнювати процес вибору застосовної правової системи та потребує належного регулювання 2021-02-25T00:00:00Z http://biblio.umsf.dp.ua/xmlui/handle/123456789/4272 Название: Слідчі дії як основний засіб збирання доказів у кримінальному провадженні Авторы: Скрябін, О. М.; Scriabin, O. M. Аннотация: У статті розкрито сутність поняття «слідчі дії» згідно з чинним Кримінальним процесуальним кодексом України, представлено підходи сучасних науковців до визначення поняття та мети реалізації слідчих дій. Збирання доказів у кримінальному провадженні є комплексним поняттям, яке складається із системи дій, які спрямовані на виявлення доказів, їх зберігання та перевірку. Слідчі дії – це заходи, до яких входять пошукові, пізнавальні та посвідчувальні прийоми, що проводяться уповноваженими кримінально-процесуальним законом суб’єктом у встановленому порядку для кожного кримінального провадження. Метою слідчих дій є виявлення, закріплення фактичних даних та відомостей про їх джерела для отримання доказів та їх перевірки у кримінальному провадженні. Також метою реалізації слідчих дій може бути створення умов для реалізації іншої слідчої дії (наприклад, отримання зразків для експертизи). Зазначено, що у визначенні поняття доказів має бути відображена їх цільова спрямованість на дослідження доказів у кримінальному провадженні під час вивчення й фіксації їх індивідуальних ознак і виявленні на них слідів злочину або в разі проведення експертизи. У чинному КПК України визначено поняття негласних слідчих дій. Негласність слідчих дій проявляється в особливому порядку проведення таких дій, підготовки до їх проведення, а також фіксації, зберігання результатів, що були отримані, та їх перевірки. Інформація щодо негласних слідчих дій є утаємниченою як від тих осіб, відносно яких проводяться слідчі дії, так і від усіх інших осіб, а саме співробітників органів досудового розслідування, оперативних підрозділів, посадових осіб правоохоронних та інших державних органів, усіх громадян, котрі не причетні до підготовки та проведення конкретних негласних слідчих дій. До слідчих дій характеру належать обшук, пред’явлення до впізнання, огляд, допит, ексгумація трупа, слідчий експеримент, освідчування особи, проведення експертизи. Аналіз чинного законодавства щодо визначення поняття слідчих дій виявив, що недоліком є відсутність чіткого унормування переліку слідчих дій. 2021-02-25T00:00:00Z http://biblio.umsf.dp.ua/xmlui/handle/123456789/4271 Название: Суб’єктивна сторона складів злочинів, передбачених статтями 342 та 345 КК України Авторы: Кирбят’єв, О. О.; Kyrbiat’iev, O. O. Аннотация: статті досліджено суб’єктивну сторону складів злочинів, передбачених статтею 342 та статтею 345 КК України. Аргументовано, що опір та погроза як злочин з формальним складом можуть бути вчинені лише з прямим умислом. Його інтелектуальний момент характеризується усвідомленням суспільної небезпеки посягання, яке включає розуміння винним двох обов’язкових моментів: по-перше, опір вчиняється саме представникові влади, працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю, члену громадського формування або військовослужбовцеві, по-друге, ці особи перебувають при виконанні покладених на них законом функцій. Вольовий момент полягає у бажанні винного перешкодити виконанню потерпілим своїх обов’язків. Визначено, що під час вчинення кримінального правопорушення у вигляді погрози вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків суб’єкт злочину передбачає, що оскільки вчинювані ним дії є суспільно небезпечними, то вони можуть потягнути певні негативні зміни, пов’язані із заподіянням шкоди суспільним відносинам, що забезпечують охорону професійної діяльності працівників правоохоронних органів. З’ясовано, що на практиці, як правило, або формально зазначається, що особа, яка вчинила кримінальне правопорушення діяла умисно (без уточнення виду умислу), або визначається, що умисел суб’єкта кримінального правопорушення є прямим, проте детально не розкриваються причини такого умовиводу. Зроблено висновок, що суб’єктивній стороні складу злочину, передбаченого частиною 4 статті 345 КК України, притаманна виключно умисна форма вини. Здебільшого вона виражається у вигляді прямого умислу, проте іноді (якщо діяння виражається у вчиненні організованою групою погрози вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків) допускаємо можливість того, що умисна форма вини може бути виражена у вигляді непрямого умислу. 2021-02-25T00:00:00Z