http://biblio.umsf.dp.ua/xmlui/handle/123456789/3860 Правонаступник наукового журналу “Вісник Академії митної служби України. Серія: “Право” 2026-04-14T21:33:47Z http://biblio.umsf.dp.ua/xmlui/handle/123456789/3894 Название: Трудові права працівників з обмеженими можливостями: особливості національного правового регулювання та зарубіжний досвід суспільства Авторы: Пилипенко, А. А.; Завгородній, М.; Мороз, С.; Pylypenko, А. А.; Zavhorodnii, M.; Moroz, S. Аннотация: Автори розкривають особливості правового регулювання працевлаштування осіб з обмеженими можливостями в Україні та аналізують міжнародне законодавство. Особлива увага приділяється необхідності внесення змін до чинного законодавства України з метою забезпечення більш сприятливих умов для працевлаштування осіб з обмеженими можливостями. Обґрунтовується доцільність приведення чинного законодавства у відповідність до світових стандартів. Також наголошується на необхідності посилення державного нагляду за дотриманням роботодавцями квоти на працевлаштування осіб з обмеженими можливостями та забезпеченням їх належними умовами праці. Пропонується розглянути можливість запозичення позитивного досвіду зарубіжних країн, особливо Швеції, Бельгії та Японії щодо створення і функціонування Інституту вирішення проблем людей з обмеженими можливостями та Інституту з розробки допоміжних засобів для людей з обмеженими можливостями. 2020-02-19T00:00:00Z http://biblio.umsf.dp.ua/xmlui/handle/123456789/3893 Название: Договори про попереднє узгодження ціноутворення: поточний стан та перспективи для України суспільства Авторы: Ларіонов, М. О.; Larionov, M. O. Аннотация: У статті аналізується національний та зарубіжний досвід укладення договорів про попереднє узгодження ціноутворення. Зокрема визначено, що попри складну процедуру і довгий процес укладання, платники податків в іноземних державах регулярно звертаються до механізму укладення договорів про попереднє узгодження ціноутворення. Визначено, що в Україні наразі відсутня інформація щодо успішного укладання договорів про попереднє узгодження ціноутворення. Проаналізовано національні особливості процедури укладення договору про попереднє узгодження ціноутворення. Зокрема, визначено, хто може виступати стороною договору про попереднє узгодження ціноутворення та що може бути предметом договору про попереднє узгодження ціноутворення. Здійснено класифікацію договорів про попереднє узгодження ціноутворення. Виокремлено основні етапи укладення договору про попереднє узгодження ціноутворення. Виокремлено та проаналізовано переваги та недоліки укладення договору про попереднє узгодження ціноутворення. Зокрема встановлено, що заздалегідь узгодженні умови здійснення контрольованих операцій дозволяють міжнародним компаніям мінімізувати ризики, пов’язані з трансфертним ціноутворенням. Так, дотримання умов, передбачених договором про попереднє узгодження ціноутворення, унеможливлює порушення з боку платника податків, а контролюючі органи не можуть приймати рішення про донарахування податкових зобов’язань, штрафів чи пені щодо контрольованих операцій, які є предметом договору про попереднє узгодження ціноутворення. Таким чином вбачається, що договір про попереднє узгодження ціноутворення є ефективним механізмом податкового планування, а тому очікується зростання практики використання платниками податків вказаного механізму. 2020-02-19T00:00:00Z http://biblio.umsf.dp.ua/xmlui/handle/123456789/3892 Название: Кваліфікуючі ознаки знищення, руйнування або пошкодження пам’яток – об’єктів культурної спадщини в Україні та країнах Східної Європи суспільства Авторы: Герелюк, Т. Б.; Gereliuk, T. B. Аннотация: Дослідження питань систематизації кваліфікуючих ознак злочинів, які посягають на об’єкти археологічної та культурної спадщини, за законодавством України і країн Східної Європи дало можливість виділити такі підстави (критерії) систематизації: І. За об’єктивними ознаками: 1) за ознаками об’єкта складу злочину: за предметом – щодо культурної та духовної спадщини, яка перебуває під особливим захистом міжнародного права; предмети, що являють собою природну чи історичну пам’ятку, яка є надзвичайно важливою для Республіки Словенія; щодо особливо цінних матеріальних історико-культурних цінностей або особливо цінних матеріальних культурних цінностей; щодо особливо цінних об’єктів культурної спадщини народів Російської Федерації, об’єктів культурної спадщини (пам’яток історії та культури) народів Російської Федерації, включених до Списку всесвітньої спадщини, історико-культурних заповідників і музеїв-заповідників або стосовно об’єктів археологічної спадщини, включених до єдиного державного реєстру об’єктів культурної спадщини (пам’яток історії та культури) народів Російської Федерації; щодо пам’яток національного значення; знищення або пошкодження виявлених об’єктів археологічної спадщини; вчинення повторно; розмір заподіяної шкоди. ІІ. За суб’єктивними ознаками: а) з метою пошуку рухомих предметів, що походять із об’єктів археологічної спадщини; б) вчинені службовою особою з використанням службового становища. в) вчинення злочину групою осіб. На відміну від українського законодавця, який встановив відповідальність за умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження пам’яток, вчинені з метою пошуку рухомих предметів, що походять із об’єктів археологічної спадщини, КК Білорусь не має подібної норми. Відповідно до ст. 83 Кодексу Республіки Білорусь про культуру пам’ятники археології – археологічні об’єкти та археологічні артефакти – відносяться до матеріальних історико-культурних цінностей. Проведений вище аналіз деяких аспектів кримінальної відповідальності за посягання на об’єкт культурної спадщини в Україні та країнах Східної Європи дозволив зробити висновок про те, що положення ст. 298 КК України не є логічно бездоганними. Автором на основі проведеного дослідження робиться висновок, що вдосконалення норм, що містяться в цих статтях, сприятиме підвищенню ефективності кримінально-правової охорони культурної спадщини. На наш погляд, необхідно доповнити ч. 5 ст. 289 КК України словами «вчинення злочину шляхом підпалу або іншим загально небезпечним способом, або якщо воно спричинило загибель людини або інші тяжкі наслідки». 2020-02-19T00:00:00Z http://biblio.umsf.dp.ua/xmlui/handle/123456789/3891 Название: Заочний розгляд справи, його значення та місце в цивільному процесі суспільства Авторы: Андрієвська, Л. О.; Крупіцька, А. В.; Скляр, Д. О.; Andriievska, L. O.; Krupits’ka, A. V.; Sklyar, D. O. Аннотация: У статті розкривається значення заочного розгляду справи в цивільному провадженні за чинним законодавством України. Розглядаються історичні аспекти впровадження в законодавство заочного розгляду справи, досліджуються його особливості та місце в цивільному провадженні. Авторами використовується судова практика зазначеної тематики. Прийняття Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15.12.2017, має на меті полегшення судового розгляду справи та стало важливим етапом на шляху вдосконалення вітчизняного процесуального законодавства, механізму судового захисту й посилення змагальних засад господарського судочинства. Із цією метою законодавцем удосконалений інститут заочного розгляду справи, який справедливо вважають однією з форм реалізації принципу змагальності. У цивільному проваджені заочний розгляд справи широко використовується в різноманітних правових системах світу через те, що постає необхідність забезпечення своєчасності та ефективності цивільного судочинства. У сучасній науці все частіше постає питання про проблематику заочного рішення – ця проблема зводилась до дослідження наказного провадження як виду заочного вирішення справи цивільного судочинства. На даний час у зазначеному спорі не було виявлено належних підходів щодо розуміння самої суті і природи заочного рішення та його співвідношення із загальною позовною формою захисту цивільних прав, свобод та інтересів. Главою 11 розділу III ЦПК України регламентується інститут заочного рішення, яке являє собою рішення, що ухвалюється судом у випадку неявки в судове засідання відповідача, який був належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або зазначені ним причини визнані неповажними, а також якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. 2020-02-19T00:00:00Z