Правонаступник наукового журналу “Вісник Академії митної служби України. Серія: “Право” http://biblio.umsf.dp.ua/xmlui/handle/123456789/5574 2026-04-09T12:03:41Z 2026-04-09T12:03:41Z Дячок, О. О. http://biblio.umsf.dp.ua/xmlui/handle/123456789/5587 2023-08-10T08:57:38Z 2023-08-10T00:00:00Z

Название: Поняття суверенності особи у психології, філософії та правознавстві Авторы: Дячок, О. О. Аннотация: Стаття присвячена поняттю «суверенність особи» (варіанти: «суверенітет особи», «особистісна суверенність»), що з кінця ХХ ст. використовується у суспільних науках, зокрема, психології, філософії, правознавстві. Досліджено, який зміст у це поняття вкладають представники різних галузей науки. З’ясовано, що серед психологів немає єдиної точки зору щодо змісту використовуваного терміну, поширеним є його визначення через самоствердження особи, а також як незалежність від зовнішніх чинників. Філософи та правники більше схильні пов’язувати поняття суверенності особи з правами людини та їх забезпеченням як на міжнародному, так і на національному рівнях. При цьому у різних напрямах філософії межі суверенітету особи трактуються неоднаково: від повної автономності до залежності від ролей і функцій, які людина виконує у суспільстві. Правники обґрунтовують існування суверенітету особи і навіть його пріоритет щодо державного суверенітету природніми правами людини, що знайшли закріплення у імперативних нормах загального міжнародного права. Починаючи із Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних націй 10 грудня 1948 р., близько ста міжнародно-правових актів зобов’язують держави світової спільноти забезпечити дотримання прав особи. Як і деякі представники психологічної науки, правники пов’язують суверенітет особи з незалежністю від зовнішніх чинників, передовсім, від держави і суспільства, а також із його забезпеченням як всередині держави, так і на міжнародному рівні. Останнє, починаючи з 1990-х років, проявилося у наданні Радою Безпеки ООН згоди на гуманітарні інтервенції на територію держав, де мали місце масові порушення прав людини та гуманітарна катастрофа. Правники також наголошують на тому, що суверенітет особи передбачає і її відповідальність. У юридичній науці наразі спостерігається застосування різних термінів на означення розглянутого поняття: «суверенітет особи», «суверенність особи» та «автономність особи». На думку автора статті, термін «суверенність особистості» краще відповідає змістові, яке вкладають у це поняття.

2023-08-10T00:00:00Z Гришина, Н. В. Федчишин, С. А. http://biblio.umsf.dp.ua/xmlui/handle/123456789/5586 2023-08-10T08:52:46Z 2023-08-10T00:00:00Z

Название: До проблеми індивідуалізації заохочень, що застосовуються до державних службовців: досвід закордонної служби США Авторы: Гришина, Н. В.; Федчишин, С. А. Аннотация: Стаття присвячена аналізу досвіду Закордонної служби США у світлі проблеми індивідуалізації заохочень державних службовців. Підкреслюється, що заохочення є невід’ємною складовою управління персоналом Закордонної служби США, котре реалізується на основні концепції «системи заслуг». Наголошується, що заходи заохочення у Закордонній службі США є численними та різноманітними. Такі заохочувальні заходи можуть бути класифіковані залежно від їх природи, виду та особливостей заслуги як підстави для застосування заохочень, суб’єктів та періодичності їх застосування тощо. Зазначається, що заслужений вчинок як підстава для заохочення службовців Закордонної служби США може пов’язуватись із одноразовим успішним виконанням важливого службового завдання чи доручення, багаторічною бездоганною дипломатичною службою, проходженням служби у важких та небезпечних умовах за кордоном (при триваючому воєнному конфлікті, за підвищеної терористичної загрози та ін.), проявленими високими професійними якостями (лідерство, творчий підхід, мужність та ін.), спричиненням тілесних ушкоджень або загибеллю при виконанні (або пов’язаними із виконанням) службових обов’язків за посадою та ін. Охарактеризовані підстави застосування окремих почесних відзнак Державного департаменту США. Зроблено висновок, що значна варіативність заходів заохочення безумовно сприяє досягненню цілей інституту заохочення, сприяє індивідуалізації заохочення – найбільш точному обранню заходу відповідно до конкретних обставин державно-службової діяльності, особливостей заслуги дипломатичного службовця, його психологічних рис, потреб та інтересів, мотиваційних установок, цінностей тощо. Автори зазначають, що досвід США у сфері запровадження та застосування заохочень до персоналу Закордонної служби безумовно є корисним та має бути врахований у ході вдосконалення моделі стимулювання державних службовців в Україні.

2023-08-10T00:00:00Z Заверуха, О. Б. http://biblio.umsf.dp.ua/xmlui/handle/123456789/5585 2023-08-10T08:47:26Z 2023-08-10T00:00:00Z

Название: Складники правового статусу платників податків у контексті забезпечення реалізації їхніх законних інтересів Авторы: Заверуха, О. Б. Аннотация: У статті здійснено аналіз особливостей правового статусу платників податків та досліджено ефективність існуючих правових механізмів, спрямованих на забезпечення можливості реалізації їх законних інтересів. Окрім питань захисту прав платників податків, аргументована необхідність приділити увагу і захисту інтересів держави, зокрема, у забезпеченні ефективної податкової системи та боротьбі з ухиленням від оподаткування. Констатовано, що такий підхід враховує важливість забезпечення балансу між захистом прав платників податків та інтересів держави, що сприятиме підтримці стабільних податкових надходжень та справедливого розподілу податкового навантаження. Додаткової аргументації надано відомій позиції, що суб’єкт права, увійшовши в правовідносини, набуває правового статусу, який ґрунтується на правосуб’єктності. При цьому особливу увагу приділено деліктоздатності платників податків, адже несення покарання, передбаченого правовими нормами за вчинення протиправних дій, є своєрідним обов’язком суб’єкта правових відносин. Підкреслено важливість взаємозв’язку економічних і правових інтересів суб’єктів податкових відносин. Окреслено місце контролюючих органів при реалізації податкового обов’язку та встановлено, що контролюючі органи виступають як посередники у відносинах між платником податків і державою, і їх головним завданням є забезпечення економічних інтересів держави. Надана характеристика зв’язку конституційно закріпленого податкового обов’язку (у його широкому розумінні) та нормативно закріплених прав та обов’язків платника, які фактично обрамляють межі його інтересів. При цьому приділена увага принципу законності встановлення податків, який є критерієм обмеження права держави на стягнення податків. Цей принцип не обмежується вимогами щодо правової форми акта, яким встановлено податок, але також вимагає відповідності його змісту певним принципам, таким як справедливість, верховенство прав людини, формальна та юридична рівність, загальні та спеціальні принципи оподаткування.

2023-08-10T00:00:00Z Кантор, Н. Ю. http://biblio.umsf.dp.ua/xmlui/handle/123456789/5584 2023-08-10T08:41:36Z 2023-08-10T00:00:00Z

Название: Юридична структура адміністративно-правових норм Авторы: Кантор, Н. Ю. Аннотация: Зазначено, що визначення перманентних рис норм адміністративного права, як об’єкту цілепокладання, проблематика їх юридичної структури є одним із провідних наукових завдань. Саме тому вказане питання завжди було у полі зору як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. У зв’язку з цим актуальним бачиться визначення теоретико-правових засад визначення юридичної структури адміністративно-правової норми, що у свою чергу, дозволить визначитись із особливостями формування цілей норм адміністративного права. Вказане й обумовило формулювання мети дослідження – на підставі аналізу різноманітних підходів визначити та проаналізувати елементи юридичної структури адміністративно-правової норми, а також висловити авторську точку зору з деяких принципових аспектів порушеної проблематики. Зауважено, що як і для загальнотеоретичних досліджень, в доктрині адміністративного права погляд на вирішення вказаного питання в цілому є традиційним. Як правило, вченими-адміністративістами вказується, що кожна адміністративно-правова норма має свою структуру, яка складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції і санкції. Разом з тим у наукових працях все частіше акцентується увага не тільки на необов’язковості санкції як елементу адміністративно-правової норми, а навіть наголошується на можливості заміни санкції у структурі галузевої норми заохоченням, стимулом. Акцентовано увагу на тому, що автор підтримує усталений підхід із окреслення трьох елементів, де санкція має як позитивні та негативні наслідки. У підсумку аналізу юридичної структури норми адміністративного права, відзначено, що під останньою слід розуміти стійкий взаємозв’язок елементів (гіпотези, диспозиції, санкції), що мають узгоджений внутрішній устрій, сувору організацію та правила взаємодії, що виражається в нормативно-правових актах.

2023-08-10T00:00:00Z